Дитинство в Оденсе
Ганс Хрістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому данському місті Оденсе. Його батько був шевцем — небагатою, але дуже начитаною людиною. Він читав синові казки та оповідання, і хлопчик рано полюбив літературу.
Матері Андерсена, прачці, доводилося важко працювати, щоб прогодувати сім’ю.Але, попово бідність, вона вірила в талант сина.
Коли Гансові було 11 років, його батько помер. Хлопчик кинув школу й почав працювати на фабриці. Але душа його прагнула зовсім іншого. Він мріяв про театр, про сцену, про мистецтво.
Втеча до Копенгагена
У 14 років Андерсен зібрав невеличку торбинку й вирушив до столиці — Копенгагена. Він хотів стати актором. У нього не було ні грошей, ні знайомих, ні освіти. Була тільки наполегливість.
У Копенгагені він намагався танцювати в балеті, співати в опері, грати в театрі. Його висміювали, але деякі впливові люди помітили хист юнака. Вони допомогли йому вступити до гімназії.
Вчитися було важко. Андерсен був старшим за своїх однокласників і нервував через глузування. Але він закінчив гімназію, а потім і університет.
Перші твори
У 1820-х роках Андерсен почав писати вірші та п’єси. Його перша драма мала назву «Сонце ельфів». Вона була не дуже вдалою, але привернула увагу театральних діячів.
У 1829 році вийшла книжка «Подорож пішки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер». Це були живі, дотепні дорожні нотатки. Читачам вони сподобалися.
У 1830-ті роки Андерсен написав шість романів. Найвідоміший з них — «Імпровізатор» (1834). Книги мали успіх, автора порівнювали з Вальтером Скоттом і Віктором Гюго.
Але справжнє визнання прийшло до Андерсена зовсім з іншого боку.
Казки, які прославили його на весь світ
У 1835 році вийшла перша збірка «Казки, розказані дітям». У ній були «Кресало», «Маленький Клаус і Великий Клаус», «Принцеса на горошині». Частину сюжетів Андерсен узяв з народних казок, які чув у дитинстві.
Пізніше він почав писати власні історії. Так з’явилися «Дюймовочка», «Русалонька», «Стійкий олов’яний солдатик», «Оле-Лукойє», «Ромашка».
Андерсен писав казки не тільки для дітей. Дорослі також знаходили в них глибокий сенс. Його казки — про гордість і дурість, про любов і зраду, про те, як важко бути не таким, як усі.
Що особливого в казках Андерсена
У багатьох казках Андерсена немає щасливих кінцівок. Русалонька перетворюється на морську піну. Олов’яний солдатик згорає у вогні. Дівчинка з сірниками замерзає на вулиці. Це бентежило критиків XIX століття. Але саме за це читачі полюбили Андерсена — за чесність.
Він не боявся висміювати королів. У казці «Нове вбрання короля» правитель ходить голим, а всі вдають, що не помічають цього. Викриває брехню звичайний хлопчик, який каже правду.
Він не боявся показувати жорстокість світу. «Гидке каченя» — це історія про те, як важко бути не таким, як усі. І про те, що справжня краса іноді приходить не одразу.
Він не боявся говорити про самотність. Багато його героїв — самотні, незрозумілі, скривджені. І в цьому впізнавали себе багато читачів.
Подорожі
Андерсен дуже любив мандрувати. Він побував у Німеччині, Італії, Франції, Англії, Швеції, Португалії, Греції, навіть у Північній Африці. Збирався до Америки, але не поїхав.
Подорожі давали йому натхнення. Він писав дорожні нотатки, романи, вірші. І, звичайно, казки. Багато сюжетів народилися з побаченого в чужих краях.
Останні роки
У 1840–1850-х роках Андерсен створює свої найвідоміші казки: «Снігова королева», «Гидке каченя», «Соловей», «Тінь», «Дівчинка з сірниками». Вони стають складнішими, глибшими. У них більше філософії й менше простої дитячої радості.
Андерсен писав до самої смерті. Останні збірки вийшли в 1872 році.
Помер він 4 серпня 1875 року в Копенгагені. Йому було 70 років.
Що залишив нам Андерсен
Понад 150 казок. Десятки романів, віршів, п’єс, подорожніх нотаток. І — новий жанр. Андерсена називають засновником літературної казки. Він першим почав писати казки не на основі фольклору, а з власної голови.
Його герої — русалонька, гидке каченя, снігова королева, стійкий олов’яний солдатик — стали символами. У Данії навіть поставили пам’ятник Русалоньці. Вона вважається неофіційним символом країни.
Андерсен показав, що казка може бути серйозним жанром. Що в ній можна говорити про біль, самотність, несправедливість. І що діти здатні це зрозуміти.
Його книжки перекладено сотнями мов. Їх читають і через 150 років після його смерті. І будуть читати ще довго.