Комірець

Комірець давно вже досяг шлюбного віку, але нареченої в нього не було. Одного разу його кинули у прання разом із панчішною підв’язкою.




– Які ви граційні та гарні! – розсипався в компліментах комірець. – Такої краси я ще ніколи не бачив. Ви дозволите з вами познайомитися?

– Не варто! – відрізала підв’язка.

– А де ви живете?

– Я прошу вас, не треба зі мною заговорювати! – белькотала підв’язка.

– Але бачити таку красуню й мовчати – неможливо! – увивався коло неї комірець.

– Ах, ви не могли б залишатись на місці? – вигукнула підв’язка. – Ви точнісінько як справжній чоловік!

– Я ще й денді! – додав комірець. – У мене шевська підставка і гребінка є!

І хоча щасливим володарем цих аксесуарів був не він, а його господар, комірець не переставав вихвалятися.

– Відійдіть! – наполягала підв’язка.

– Недоторка! – відгукнувся комірець.

Аж ось його вийняли з таза, накрохмалили, а коли висох, поклали на прасувальну дошку, взяли гарячу праску…

– Вдовичко! – перейшов комірець на праскову плитку. – Я весь палаю від вашого дотику. Будьте мені за дружину!

– Ах ти, обідранець! – Праскова плитка пихато пройшлася по комірцю.

Комірець трохи зносився по краях. Ножиці були покликані підрівняти їх.

– Ви, певне, відома балерина? Бач, як гарно витягуєте ніжки! Людям з вами не зрівнятися! – привітав комірець новий об’єкт свого вподобання.

– Так і є! – відповіли ножиці.

– Вам личить бути графинею! – розійшовся комірець. – Я можу запропонувати вам лише господаря-денді, шевську підставку і гребінку, але як би я хотів дати вам графство…

– Сватів засилаєте?! – розгнівались ножиці і покраяли його.

– З наречених залишилася тільки гребінка! – підсумував комірець. – Міледі, у якому чудовому стані ваші зубки!.. Чи входив до ваших планів законний шлюб?

– Авжеж! – відповіла гребінка. – Я заручена з шевською підставкою!

– Заручені? – розлютився комірець.

Позбувшись останньої претендентки, він роздумав одружуватись.

З часом комірець разом з іншим ганчір’ям опинився на паперовій фабриці. Це був справжній салон для різношерстого товариства; тонке полотно традиційно трималося подалі від грубого. У кожної ганчірки була сила-силенна історій, не кажучи вже про хвалькуватого комірця.

– Скільки в мене було наречених! – нахабно брехав він. – Проходу не давали, адже підкрохмалений я здавався завзятим денді! У моєму розпорядженні були особисті шевська підставка і гребінка. О, моє перше кохання – зав’язка: тонка, ніжна, м’яка! Бідолаха кинулася через мене в таз! А одну вдовичку я довів просто-таки до кипіння… Досить було її кинути – і вона почорніла з горя! А балетна прима… вона завдала мені глибокої рани, чортиця! Моя люба гребінка так сохла за мною, що залишилася без зубів! Мені й справді є що згадати!.. Але найближче до серця я взяв учинок підв’язки, тобто зав’язки, що кинулася через мене в таз.

Я не без гріха!.. Саме час мені почати життя з чистого аркуша! Збулося, як він того й хотів: усе ганчір’я перетворилося на білий папір, а комірець, як завзятий хвалько, – на цей самий аркуш.



(Прочитано всего: 941, прочитано сегодня: 1)